





















Потроху продовжую редагувати “Дракайну” і викладати нові розділи. Розділ 4: По один бік якраз вже готовий))
Разом із цим постійно повертаюся до попередніх книг циклу, щось перечитую, звіряю дрібні деталі, іноді просто згадую, з чого все починалося. 😊
І ось днями, переглядаючи свої старі нотатки до “Тифона“, натрапила на невеличкий додаток, який колись написала, але зрештою так і не включила до книги.
Якщо ви читали Тифона, то, мабуть, пам’ятаєте, що Елінор залишила Джеймсові список своїх улюблених книжок. Саме його він пізніше починає читати протягом історії.
А сьогодні мені здалося, що він заслуговує на те, щоб його побачили. Тож хочу поділитися ним з вами:

Для Джеймса
Пообіцяй мені одну річ.
Коли стане важко – відкрий будь-яку з них.
– Е.
“Перевтілення”, Франц Кафка
Почни з неї. Думаю, ти зрозумієш Грегора краще, ніж тобі хотілося б.
“Грозовий перевал”, Емілі Бронте
Не повторюй їхніх помилок.
“Фундація”, Айзек Азімов
Люблю людей, які думають.
“Автостопом по галактиці”, Дуглас Адамс
Якщо стане зовсім погано, відкрий її.
“Сто років самотності”, Ґабріель Гарсія Маркес
Не дивуйся, якщо в якийсь момент забудеш, що це вигадка.
“Сторонній”, Альбер Камю
Не впевнена, що вона тобі сподобається. Але прочитай.
“Кохана”, Тоні Моррісон
Найважче відпустити тих, хто ніколи не просив, щоб їх відпускали.
“Ніч”, Елі Візель
Про неї потім поговоримо.
“Жінка в пісках”, Кобо Абе
Вона навчила мене не звикати до власної клітки.
“Маленький принц”, Антуан де Сент-Екзюпері
Її варто перечитувати.
“Оповідання”, Ширлі Джексон
Почни з “Лотереї”.
“Історія твого життя”, Тед Чан
Потім скажеш, що думаєш.
“Орландо”, Вірджинія Вулф
Щоб замислитися, що саме робить нас нами.
P.S. 42
P.P.S. Якщо не зрозумієш, до чого тут 42, значить, ти ще не дочитав Адамса.
Lately, I’ve been getting more and more questions about the sequel to The Ice Beast Tale.
First of all, thank you so much. ❤️ There is nothing more rewarding for an author than knowing readers are waiting for the continuation of a story.
Unfortunately, I was very ill throughout the winter, so I barely wrote anything. Work on the sequel almost came to a standstill.
But now I’m back on the Continent, in Sklavyna, and in the world of Ewayeen.
And I can assure you—the story hasn’t been abandoned. Quite the opposite. It has grown far beyond what I originally imagined. The more I work on it, the more I realize that this world deserves much more than just one more novel. So… consider yourselves warned. 😊
However, I’ve decided to take a slightly different approach.
While I’m working on the second book, The Last Ones, I’d like to share a little about how it will be structured. Instead of traditional chapters, the novel will be told through a series of interconnected stories. Each one will introduce different characters, different corners of the world, and different events that will eventually come together to form one larger narrative.
I’ve always admired the way Andrzej Sapkowski approached storytelling in The Witcher, and I feel this format is a perfect fit for my own world.
The Last Ones is a direct sequel to The Ice Beast Tale. The story continues on the Continent, but this time the world becomes much larger. We’ll travel far beyond the journey of the Voloshyn brothers, exploring new lands and meeting new people, because the war has only just begun.
We’ll follow entirely new protagonists, each with their own story, their own path, and their own trials.
At the heart of the novel are two young men who, for now, don’t even know the other exists. Their destinies are remarkably alike, yet completely different. One is searching for answers about himself, while the other is simply trying to survive and protect the people he loves.
As the war spreads across the Continent, both will face devastating losses—but they’ll also find unexpected allies and be forced to make impossible choices. Though they walk different paths, they share the same goal: to find a way to end the war and give the Continent a chance at peace.
They don’t know it yet, but their paths are destined to cross. And when they do, it will only be the beginning.
Of course, this doesn’t mean we’re saying goodbye to the heroes of The Ice Beast Tale. We’ll meet them again, see how the war has changed them, and continue following their stories alongside those of the new characters.
While you’re waiting for the sequel, I’d like to announce a short prequel that will introduce you to another piece of Ewayeen’s history.

I hope you’ll enjoy returning to this world with me. ❤️
~~~
Останнім часом я дедалі частіше отримую запитання про продовження “Сказанки про Крижаного Звіра”.
І насамперед хочу сказати величезне дякую. ❤️ Для автора немає нічого приємнішого, ніж знати, що на його історію чекають.
На жаль, цієї зими я дуже багато хворіла, тому майже не писала. Робота над продовженням практично зупинилася. Але тепер я повернулася до Континенту, Склавіни і світу Еваїїн.
І можу вас запевнити: історія не покинута. Навпаки, вона дуже виросла. Чим більше я працюю над продовженням, тим більше розумію, що одного роману цьому світу вже замало. Тому, начувайтеся))
Але я трохи зміню підхід. Поки я працюю над другою книгою, що носить назву “Останні”, хочу трохи розповісти, як вона буде побудована. Книга складатиметься з невеликих оповідей – розділів. Вони будуть про різних героїв, різні куточки цього світу й події, які зрештою складуться в одну велику історію.
Мені завжди дуже подобалося, як це зробив Сапковський у “Відьмакові”, і, мені здається, він пасуватиме і в моїй історії.
Це буде пряме продовження “Сказанки про Крижаного Звіра”. Події розгортаються далі на Континенті, але тепер світ стане значно більшим, ми вийдемо за межі подорожі братів Волошиних і мандруватимемо новими місцями, бо война тільки почалася.
Ми приєднаємося до нових героїв. І в кожного буде власна історія, власний шлях і власні випробування.
В самому центрі оповіді опиняться двоє героїв, які поки що навіть не підозрюють про існування один одного. Їхні долі дивовижно схожі й водночас зовсім різні. Один шукає відповіді про себе, інший – намагається вижити й захистити тих, хто йому дорогий. Попереду на них чекають війна, що і далі розповсюджується Континентом, і втрати. Але також з’являться і нові союзники й перед ними постане дуже непростий вибір. І хоча кожен із них іде власною дорогою, обидва мають одну мету: знайти спосіб зупинити війну й повернути Континенту шанс на мир.
Вони ще не знають, що зрештою їхні дороги неодмінно перетнуться. І що це тільки початок.
А поки ви чекаєте на продовження, хочу анонсувати невеличку передісторію, яка допоможе трохи краще зрозуміти світ Еваїїн.

Сподіваюся, вам буде цікаво вирушити в цю подорож разом зі мною. ♥️
Now that another chapter of Drakaina has been published, I thought it would be fun to talk a little about the Council of Five and how it came to exist in the first place. 😊
It all started with something much simpler: the original Magical Council.

Centuries ago, a group of wizards created it with a rather noble goal in mind: to prevent wars between magical races and to stop anyone from revealing the existence of the magical world to ordinary humans. In other words, to make sure nobody suddenly decided to fight with the Inquisition.
At first, everything was pretty straightforward. Wizards told everyone else what they could and couldn’t do. Simple.
But over time, the Council evolved into a huge international organization with its own rules, laws, internal politics, and endless power struggles.
That’s the form it carried into the modern era. And here’s the funny part: for centuries, absolutely nothing changed. Nothing at all.
And it probably would have stayed that way if not for one wizard.
Terence Barton, the former Head of the Council in the United States.
Barton understood that the magical world had long since stopped belonging exclusively to wizards. He gradually began bringing other races into the Council and eventually managed to pass a law allowing new members to join its ranks.
That’s how druids, gargoyles, liches, night werewolves, and different branches of magic, including dark mages and necromancers, became part of the system.
At the time, this was unheard of. It sparked endless debates, but surprisingly… it worked. People slowly began to trust the Council more.

Wizards and druids share a tree symbol, although with a small difference: wizards have stars in the tree’s crown, while druids have flowers. Night werewolves and vampires both carry moon symbols. Night werewolves bear a full moon, while vampires wear a crescent moon. Liches carry a skull. Gargoyles carry a lightning bolt.
And then there are those who don’t really fit into a single category, like Francis, James, or Leroy. In those cases, they receive the Council’s universal symbol: a five-leaf emblem.
I’ve always liked this system because it both unites everyone and constantly reminds them of how different they truly are.

Sounds pretty good overall, doesn’t it?
Well… there’s one small problem. The Council loves talking about balance, protection, and safety.
But in practice, it often does the exact opposite. It hates chaos, yet repeatedly creates it. It dislikes extremes, yet constantly falls into them.
That’s exactly what happened with the day werewolves. After their uprising, Barton himself was accused of conspiring with them, removed from power, and his entire project of expanding opportunities for other races was essentially frozen.
The same thing happened to the vampires many years ago. After several murders in Italy, the Council chose a mass execution of twenty vampires instead of conducting a proper investigation.
That decision had consequences. The very next night, vampire clans burned the European division to the ground. It has never been rebuilt since.
And that’s probably why the Council of Five has never been entirely good or entirely bad in my eyes. They genuinely believe they are saving the magical world.
They just happen to create even more problems along the way.
We’ll see whether they finally manage to break that cycle this time. 😊
~~~
Що ж. Раз черговий розділ Дракайни вже опубліковано, можна трохи поговорити про Раду П’яти і про те, як вона взагалі з’явилася. 😊
Насправді все починалося зі звичайної Магічної Ради.

Колись її створили чарівники з доволі благородною метою: не допустити війни між магічними расами й не дати комусь надто активно демонструвати людям існування магічного світу. Іншими словами, щоб ніхто раптом не вирішив показати інквізиції, де раки зимують.))
Спочатку все було досить просто. Маги казали всім іншим що робити, а що ні. Просто і зрозуміло. Але з часом Рада перетворилася на величезну міжнародну структуру зі своїми правилами, законами, внутрішньою політикою й боротьбою за вплив. Такою махиною вона війшла в сучасність. А в ній, уявіть, сторіччями нічого не мінялося. Зовсім. І ще довго не змінилося б, якби не один чарівник.
Теренс Бартон. Колишній Голова Ради П’яти у США.
Бартон чудово розумів, що магічний світ давно перестав бути для одних лише магів. Тому він почав поступово залучати до Ради представників інших рас. І зумів протягти закон про прийняття до Ради нових членів. Так у її лавах з’явилися друїди, горгули, личі, нічні перевертні, а також маги різних напрямків, включно з темними магами та некромантами.
Це було нечувано для того часу, викликало багато…сперечань, але спрацювало. І до Ради стали відноситися з більшою довірою. А нову структуру Рад побудували таким чином:

Щодо печаток. У магів і друїдів символом є дерево. Щоправда, вони трохи відрізняються: у магів у кроні дерева розташовані зірки, а у друїдів – квіти. У нічних перевертнів і вампірів символом став місяць. Але теж не однаковий. У нічних перевертнів – повний, а у вампірів – молодий. Личі носять печатку у вигляді черепа, а горгули – блискавки. А є й ті, кого складно віднести до якоїсь однієї категорії. Наприклад, Френсіс, або Джеймс чи Лерой. У таких випадках використовують універсальний символ Ради: п’ятилисник. Мені завжди подобалося, що ця система водночас і об’єднує всіх, і постійно нагадує, наскільки різними вони насправді є.

Звучить в цілому непогано, правда?
От тільки є один нюанс. Рада любить говорити про баланс, захист і безпеку. Але дуже часто на практиці робить зовсім протилежне. Вона не терпить хаосу, але сама його породжує. Не любить крайнощів, але регулярно до них вдається.
Саме так сталося і з денними перевертнями. Після їхнього повстання самого Бартона звинуватили у змові з ними, усунули з посади, а його проєкт із розширення прав інших рас фактично заморозили.
Так само сталося і з вампірами багато років тому.
Після кількох вбивств в Італії Рада замість повноцінного розслідування просто проголосувала за масову страту двадцяти вампірів. І це рішення мало свої наслідки. Наступної ж ночі вампірські клани спалили Європейське відділення дотла. Відтоді його так і не наважилися відродити.
І, мабуть, саме тому Рада П’яти ніколи не була для мене однозначно хорошою чи поганою. Вони щиро вірять, що рятують магічний світ. Просто дуже часто дорогою до цієї мети ухвалюють рішення, які створюють ще більше проблем.
Подивимося, чи вийде в них розірвати це замкнене коло цього разу.






A few more pictures from Drakaine — the final book in the Chimera trilogy.
Still editing. Still rewriting. Still finding new ways to make life difficult for my characters. 😅
But we’re getting closer to the end.














A few new pictures for my novel – Drakaine. The last one in the Chimera trilogy. Still working on editing this one.












A blog about BPD and art
My Hell, My Love, My Story.
и немного об остальном
В спортивных условиях обитания
Скрытая реклама в Кино
little things create life
Art. Books. Music. Dance. Travels. Stories
Gem writes here