Останнім часом я дедалі частіше помічаю, як навчання в Toronto Film School впливає на мене не лише як на сценаристку, а й як на авторку книжок.
Сценаристика вчить дивитися на історію трохи інакше: бачити сцену, відчувати її ритм, прибирати зайве й думати не лише про те, що відбувається, а й про те, як це показати. Через це я стала уважніше працювати з діалогами, рухом персонажів, напругою та деталями, здатними розповісти більше за довгі пояснення.
Звісно, роман і сценарій це різні форми. У книжці можна зануритися в відчуття героя, затриматися на атмосфері, дозволити собі більше. Але сценарний досвід постійно нагадує мені: кожна сцена повинна мати мету, щось змінювати й вести історію вперед.
А ось я робила візуали до “Хімери”, “Дракайни” та інших своїх проєктів, і раптом особливо чітко зрозуміла: я справді бачу ці історії як кіно. Не просто окремі красиві картинки, а цілі сцени – з рухом, світлом, музикою, паузами й поглядами персонажів.
І тепер дедалі частіше думаю: а може, варто поступово перетворювати їх і на сценарії? Дуже можливо, що колись так і станеться 😄
Тож навчання сценаристики стало для мене не окремим напрямом, а ще одним способом краще розуміти власні історії. І, здається, книжки та кіно в моїй голові вже давно живуть зовсім поруч. 🎬📖
~~~
How Screenwriting Is Changing the Way I Write
Lately, I’ve been noticing more and more how studying at Toronto Film School influences me not only as a screenwriter, but also as a novelist.
Screenwriting teaches you to look at a story differently: to see the scene, feel its rhythm, remove anything unnecessary, and think not only about what is happening, but also about how to show it. Because of that, I’ve become more attentive to dialogue, character movement, tension, and the small details that can reveal more than lengthy explanations.
Of course, novels and screenplays are very different forms of storytelling. In a book, you can explore a character’s inner experience, linger in the atmosphere, and allow yourself more space. But screenwriting constantly reminds me that every scene should have a purpose, change something, and move the story forward.
Recently, while creating visuals for Chimera, Drakaine, and some of my other projects, I suddenly realized something very clearly: I truly see these stories as films. Not simply as a collection of beautiful images, but as complete scenes—with movement, lighting, music, pauses, and meaningful glances between the characters.
And now I keep wondering: perhaps I should gradually turn some of them into screenplays as well? It is entirely possible that one day I will. 😄
So, for me, studying screenwriting has not become a separate creative path. Instead, it has become another way to understand my own stories more deeply. And it seems that books and cinema have been living side by side in my imagination for quite some time already. 🎬📖
Gemella 