Being a writer costs more than people think. It’s the hours you could spend with family. The laundry you’ll do tomorrow. The dinner you forget to eat because you’re stuck in one stubborn scene.
It’s realizing your book might be read by a handful of people — your family, a few strangers who stumbled across your page — and that’s it. It’s knowing your writing isn’t perfect, but still trying, learning something new with every sentence you rewrite.
And still, we do it. Because somewhere between the frustration and the flow, between the silence and the spark, there’s a moment when the story breathes — and that makes it all worth it.
Maybe that’s the whole point: we write because we love the process. Otherwise, there would be no writers left.
Ціна бути письменником
Бути письменником — це дорожче, ніж здається. Це години, які ти міг би провести з родиною. Прання, яке ти зробиш завтра. Вечеря, про яку ти забудеш, бо застряг у впертій сцені.
Це усвідомлення, що твою книгу, можливо, прочитають кілька людей — твоя сім’я та кілька випадкових читачів, що натрапили на твою сторінку. Це розуміння, що пишеш неідеально, але все одно прагнеш і вчишся — з кожним реченням.
І все ж — ми пишемо. Бо десь між розчаруванням і натхненням, між тишею й іскрою є момент, коли історія оживає — і заради нього все це варто пережити.
Мабуть, у цьому й сенс: Ми пишемо, бо любимо сам процес. Інакше письменників би просто не існувало.
I finally did it — I wrote a letter to J.K. Rowling, my favorite author and lifelong role model. I actually started writing it last year, but so many difficult things happened that I just couldn’t finish it at the time. There was no strength left for dreams.
But now, I’ve completed it. On July 17, I sent it. I told her about myself and how her books changed my life. I even got a tracking number at the post office so I can follow the letter’s journey — where it is, when it might arrive.
Right now, the letter is probably flying across the ocean… or maybe sailing. Who knows?
These little dreams — like writing a letter to someone who once lit up your childhood — they help you move forward when your energy is low. And sometimes, that’s all we need.
~~~
Нарешті я це зробила — написала листа Джоан Роулінг, моїй улюбленій письменниці та людині, яка завжди була для мене взірцем.
Я почала писати цей лист ще минулого року, але тоді сталося стільки поганого, що на лист не лишилося ані сил, ані надії. Було не до мрій.
Але ось я його завершила. І 17 липня — відправила. Я розповіла про себе і про те, як її творчість змінила моє життя. Навіть замовила трекер на пошті, щоб бачити, коли лист дійде до адресата.
Зараз мій лист, мабуть, десь пливе… або летить. Хтозна.
Такі маленькі мрії — як от написати комусь, хто колись подарував тобі світло в темні часи — дають сили йти далі, коли здається, що їх більше немає. Іноді цього достатньо.
My third Calgary Expo — and every time, it feels like falling in love all over again! ✨ Today was a real celebration: just one day at the festival, yet it felt like a whole year of memories packed into a few hours. Once again, I stepped into a dream world: incredible cosplays, meeting legends, and an atmosphere filled with pure joy. The highlight of the day was receiving autographs from Kellan Lutz, Peter Facinelli, Michael J. Fox, Christopher Lloyd, and David Boreanaz! Another kind of magic was taking photos — both with the stars and with amazing cosplayers. Each encounter added a spark of wonder to the day. 📸 And even more precious — the chance to exchange a few words with the people I had admired for years. Those brief moments of conversation made each meeting even warmer and more unforgettable. These autographs, photos, and memories are true treasures I’ll carry with me forever. Sharing my photos and a little piece of my happiness. Until next time, Calgary Expo — I already know I’ll be back! 🚀
~~~
Мій третій Calgary Expo — і кожного разу це як перше кохання! ✨ Сьогоднішній день був справжнім святом: лише один день на фестивалі, але стільки емоцій, ніби прожила цілий рік. Я знову потрапила у світ мрій: неймовірні косплеї, зустрічі з легендами, атмосфера щирої радості. Особливо запам’яталися миті, коли вдалося отримати автографи від Келлана Латца, Пітера Фачінеллі, Майкла Дж. Фокса, Крістофера Ллойда та Девіда Бореаназа! Окрема магія — це фото: і з зірками, і з неймовірними косплейщиками. Кожен з них додавав у день частинку справжнього дива. 📸 А ще — можливість хоча б на кілька хвилин перекинутися словами із тими, кого роками бачив тільки на екрані. Ці короткі розмови робили зустріч ще теплішою й незабутньою. Ці автографи, фото і миті спілкування — більше, ніж просто спогади, це справжні скарби мого серця. Ділюся з вами фото і шматочком свого великого щастя. До нових зустрічей, Calgary Expo — я вже знаю, що повернусь! 🚀
There are soundtracks that don’t just accompany a story, but become its very heartbeat. The score for Dracula Untold by Ramin Djawadi is one such masterpiece. Every note, every crescendo, and every haunting melody carried me through the creation of both Chimera and Typhon. I cannot tell how much I owe him for that.
Ramin Djawadi’s compositions breathe life into worlds, giving them depth, power, and raw emotion. The way he blends darkness with triumph, sorrow with resilience, is nothing short of magic. His music doesn’t just inspire—it shapes entire narratives. Dumbledore was right—music is the real magic compared to everything else.
For those who haven’t yet experienced the brilliance of Dracula Untold’s OST, I highly recommend it. It’s not just music; it’s an odyssey through sound. You are truly one of the best composers of our time.
pic is taken from free internet sources
~~~
Є саундтреки, які не просто супроводжують історію, а стають її серцем. Саундтрек до Dracula Untold від Раміна Джаваді – це саме така перлина. Кожна нота, кожен наростаючий мотив, кожна моторошна мелодія допомогли мені написати і Хімеру, і Тифона. Я не можу передати наскільки я вдячна йому за це.
Музика Раміна Джаваді надає світам життя, глибини, сили і справжніх емоцій. Те, як він поєднує темряву з тріумфом, біль із незламністю – справжня магія. Його твори не просто надихають – вони формують цілі історії. Дамблдор був правий, музика – це справжня магія, в порівнянні з усім іншим.
Якщо ви ще не слухали ці саундтреки, щиро раджу. Це не просто музика – це звукова подорож.
Дякую, Раміне Джаваді, за створення такого незабутнього музичного всесвіту. Ви справді один із найкращих композиторів сучасності.
Inspiration is a mysterious thing, isn’t it? We often wait for it like it’s some magical force that will strike suddenly, filling our minds with brilliant ideas and our hands with unstoppable energy. But here’s the truth: waiting for inspiration is a luxury we can’t afford.
Inspiration isn’t something you find—it’s something you cultivate. It’s not about sitting idly by, hoping for a spark. It’s about showing up every single day, ready to put in the work, even when the creative well feels dry.
Here’s what I’ve learned:
Discipline fuels creativity – Write, draw, or create every day, even if it feels forced. Often, the act of working sparks the inspiration you’ve been waiting for. And if you feel completely stuck, go back to what you created yesterday. Re-reading, tweaking, or editing it might reignite your ideas and help you move forward, inspired by what you’ve already accomplished.
Find beauty in the mundane – Inspiration doesn’t always come from grand, life-changing moments. It’s in the way light falls across a table, the rhythm of your footsteps, or the view from your car’s rear window.
Stay curious – Read widely, explore new places, or dive into a topic you’ve never considered before. Curiosity is the birthplace of ideas.
Embrace imperfection – Not every creation will be a masterpiece, and that’s okay. The key is to keep moving forward, learning, and growing along the way. This was one of the hardest truths I had to face: I will never be perfect, and neither will my projects. But we exist—and that’s enough.
Inspiration isn’t a destination; it’s a practice. It’s about seeing the world with fresh eyes and putting in the effort, no matter what.
So, if you’re “looking for inspiration,” stop waiting and start working. The muse often shows up when you do.
What inspires you? Share your thoughts in the comments—I’d love to hear them!
P. S. A long time ago, I heard a phrase that inspires me since: “A writer is someone who writes.” So, keep writing.
~~~
Натхнення – загадкова річ, чи не так? Ми часто чекаємо на нього, як на магічну силу, яка раптом вдарить, наповнюючи наш розум блискучими ідеями, а руки – невгамовною енергією. Але ось правда: чекати на натхнення – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.
Натхнення – це не те, що знаходять, а те, що вирощують. Це не про те, щоб сидіти склавши руки й чекати на іскру. Це про те, щоб щодня з’являтися до роботи, навіть коли здається, що творча криниця пересохла.
Ось що я зрозуміла:
Дисципліна живить креативність – Пишіть, малюйте чи творіть щодня, навіть якщо це здається вимушеним. Часто саме процес роботи запалює ту іскру, на яку ви чекали. І якщо здається, що ви зовсім не можете писати, просто поверніться до того, що створили вчора. Перечитування, редагування або доповнення може надихнути вас продовжити, спираючись на те, що ви вже зробили.
Знаходьте красу в повсякденному – Натхнення не завжди приходить із великих, переломних моментів. Воно у тому, як світло падає на стіл, у ритмі ваших кроків або у краєвиді, що відкривається через заднє вікно вашого авто.
Будьте допитливими – Читайте різноманітну літературу, відкривайте нові місця або занурюйтесь у тему, про яку раніше не думали. Допитливість народжує ідеї.
Приймайте недосконалість – Не кожен витвір буде шедевром, і це нормально. Головне – рухатися вперед, вчитися і зростати. Це була одна з найважчих істин, які я зрозуміла: я ніколи не буду ідеальною, і мої проєкти також. Але ми існуємо – і цього достатньо.
Натхнення – це не пункт призначення; це практика. Це про те, щоб бачити світ свіжими очима й докладати зусиль, незважаючи ні на що.
Тож, якщо ви «шукаєте натхнення», перестаньте чекати й почніть діяти. Музи з’являються тоді, коли ви працюєте.
Що надихає вас? Поділіться своїми думками у коментарях – мені буде цікаво дізнатися вашу історію!
P. S. Колись давно почула фразу, яка надихає мене щодня. “Письменник – це той, хто пише”. Тож, пишіть.
August and September were tough on me and my family.
But giving up was never an option.
I’m glad I finally published Ice Beast Tale on booknet and wattapad. Be my guests and feel free to read and leave some comments for me.
Let’s hope the end of this year will be more peaceful for us.
P.S. Once I promised to Mr. Tolkien (in my thoughts of course) that I will never stop writing. It was nasty autumn afternoon and I felt pretty sad. But I remember that thought every day since and it gives me inner powers to keep going. I won’t let you down.
~~~
Серпень та вересень стали тяжким випробуванням для мене та моєї родини.
Але здаватися ніколи не було варіантом.
Я рада, що я нарешті опублікувала Сказанку про Крижаного Звіра на booknet та wattapad. Тепер її можна прочести там і залишити коментарі для мене.
Сподіватимемося, кінець року буде мирним для всіх нас.
П.С. Одного дощового осінного дня я пообіцяла містеру Толкієну (подумки, звичайно), що ніколи не припиню писати. І ця думка допомогає мені кожен день, дає внутрішню силу стримати обіцянку. Не хвилюйтеся, я вас не підведу.
As much as I hate to admit it, another rejection didn’t really affect me. Not a big deal, simply another publishing house that didn’t want to publish my work. Another competition I didn’t win. But there’s still something nice about knowing that someone, somewhere, is reading what I wrote, even if there’s no feedback. It’s understandable—they can’t respond to everyone, or they’d never get anything else done.
But we don’t give up and we don’t get sad. We just keep writing.
~~~
Ще одна відмова!
Як не прикро це визнавати, але чергова відмова майже нічого не зворушила всередині мене. Невелика справа, ще одне видавництво не захотіло мене публікувати. Ще один конкурс не виграно. Втім, це відчуття, що хтось десь читає те, що ти написав – доволі приємне, хоча немає жодного зворотнього зв’язку. Це зрозуміло, якщо відповідати кожному, можна забути про життя взагалі. Та ми не здаємося і не сумуємо. І продовжуємо писати.
February is coming to its end, and so is the winter. I am looking forward to face this Spring as a new start, fresh and full of opportunities.
Though, the real life becomes more complicated and challenges me almost everyday, the writing is still my place to escape when I need it the most.
Hence, the thought came to my mind – what if writing is a sort of a therapy? Slow, yes, even exhausting sometimes. But a therapy still. Otherwise, why would therapists ask people to diarize?
Exactly.
This winter end also made me to leave my shell:
I quitted month ago, and felt free.
I also applied to Toronto Film School program for writers – hopefully, it will bring me some nice experience.
I gave another chance to audiobooks – I am more a visualizer than audio- so…let’s see how Mr. J. R. R. Tolkien will deal with it.
P.S. The editing of the “Ice Beast Tale” continues, there is still half a book left. And proofreading, of course.
~~~~~~~~
Лютий добігає кінця, зима теж. Я з нетерпінням чекаю цієї весни як нового початку, свіжого та повного можливостей.
Незважаючи на те, що реальне життя стає складнішим і кидає мені виклик майже щодня, письменницька робота все одно залишається моїм спасінням, місцем, куди я можу втекти, коли мені це найбільше потрібно.
Тому мені спала на думку думка – а якщо письменництво – це свого роду терапія? Повільна, так, іноді навіть виснажлива. Але терапія все ж. Інакше навіщо б терапевтам просити людей вести щоденник?
Отож.
Цей кінець зими також змусив мене покинути свою оболонку:
Я звільнилася місяць тому і відчуваю себе вільною.
Я також подала заявку на програму кіношколи Торонто для сценаристів – сподіваюся, вона дасть мені потрібний досвід.
І я дала ще один шанс аудіокнигам – я більше візуал, ніж аудіал, тож… подивимося, як із цим впорається пан Дж. Р. Р. Толкін.
П.С. Редагування “Сказанки” триває, залишилося ще пів книги. І вичитка, звичайно.
It still needs tons for editing and, first of all, my inner powers to perform that editing. But that will be tomorrow. Today I am celebrating. As The Ice Beast Tale is a story I’ve been trying to embody since I was eleven years old, I guess. And my dream has finally come true!
I almost remember the day when it all started with a word Oraolё that came up to my mind. And here we are, decades later. Extraordinary feeling.
It is not the end of a story though, but a beginning. Which joys me most of all. As I am stuck with the characters I’ve been loving for years.
And as a New Year bonus to myself, I decided to duplicate my blog notes in Ukrainian. I never felt more connected to my people story than I am now. So let it be.
As per will and destiny
~~~~~~~~
Другу чернетку…нарешті завершено! Та-да-да-да!
Вона ще потребує тонни редагування та, насамперед, моїх внутрішніх сил, щоб виконати це редагування. Але це буде завтра. Сьогодні я святкую. Оскільки «Сказанка про Крижаного Звіра» — це історія, яку я, мабуть, намагалася втілити в життя десь з одинадцяти років. І ця мрія нарешіті здійснилася!
Майже пам’ятаю той день, коли все почалося зі слова Ораолё, що застрягло в моїй голові. І ось ми тут, десятиліття потому. Надзвичайне відчуття.
Але це аж ніяк не кінець історії, а лише її початок. І це мене тішить найбільше. Бо ж це значить, що я застряла з персонажами, яких люблю, ще на деякий час.
І, як новорічний бонус, я вирішила писати обидвома мовами у цьому блозі: додала Української. Ніколи не почувала себе такою спорідненою з історією мого народу як зараз. Тож нехай так і буде.
It is the most wonderful time of a year, according to some sources. Well, the year we’ve left behind wasn’t too easy or too happy. Or any other kind of ‘too’. Pretty hard, pretty interesting, pretty exhausting. Though, I spent it with my family staying safe – it is more than some people have.
But I do want to get more out of it. So I won’t pretend I am content with what I currently have. I am grateful that I am alive and I have work and my loved ones near. But it is always more out there, isn’t it?
So Happy Holidays everyone! Never stop seeking more for yourself! And may happiness and success pursuit you next year!
Gemella 