Being a writer costs more than people think. It’s the hours you could spend with family. The laundry you’ll do tomorrow. The dinner you forget to eat because you’re stuck in one stubborn scene.
It’s realizing your book might be read by a handful of people — your family, a few strangers who stumbled across your page — and that’s it. It’s knowing your writing isn’t perfect, but still trying, learning something new with every sentence you rewrite.
And still, we do it. Because somewhere between the frustration and the flow, between the silence and the spark, there’s a moment when the story breathes — and that makes it all worth it.
Maybe that’s the whole point: we write because we love the process. Otherwise, there would be no writers left.
Ціна бути письменником
Бути письменником — це дорожче, ніж здається. Це години, які ти міг би провести з родиною. Прання, яке ти зробиш завтра. Вечеря, про яку ти забудеш, бо застряг у впертій сцені.
Це усвідомлення, що твою книгу, можливо, прочитають кілька людей — твоя сім’я та кілька випадкових читачів, що натрапили на твою сторінку. Це розуміння, що пишеш неідеально, але все одно прагнеш і вчишся — з кожним реченням.
І все ж — ми пишемо. Бо десь між розчаруванням і натхненням, між тишею й іскрою є момент, коли історія оживає — і заради нього все це варто пережити.
Мабуть, у цьому й сенс: Ми пишемо, бо любимо сам процес. Інакше письменників би просто не існувало.
Spent this weekend glued to my computer. But — the second draft of Drakaine, the final part of the Chimera trilogy, is officially done. Now… I just have to write it 🙂
P.S. Please tell me I’m not the only one crying while writing the ending of a story that’s been a part of my life for years?
~~~
Провела ці вихідні не вилізаючи з-за комп’ютера. Але — друга чернетка «Дракайни», останньої частини трилогії «Хімера», офіційно завершена. Так, тепер залишилося тільки її написати 🙂
P.S. Скажіть мені, що я не одна плачу, коли пишу фінал історії, з якою жила стільки років?
The world is no longer what it was yesterday. After millennia of slumber, Drakaine — the mother of all monsters and wife of the giant Typhoedis — has awakened, challenging humanity, magic, and even the gods themselves. As cities drown and the skies turn black with ash, James Bristol and his allies must find a weapon capable of stopping Darkness itself… or watch as Earth becomes a kingdom of monsters.
But to stand even the slightest chance, they’ll have to forge alliances with their enemies — and with their own conscience.
Giving up what’s most precious for a fragile hope of victory, James and those who remain by his side will face the final battle — for the world, for humanity, and for themselves.
And now the Chimera must choose which side it will take.
The final book in the “Chimera” series is in progress. It’s been a long journey, and I can’t even put into words how happy I am to finally be bringing this story to its long-awaited conclusion. There’s still a lot of work ahead, but I’m getting closer every day. 🙂
~~~
Світ більше не той, що був вчора. Прокинувшись після тисячоліть забуття, Дракайна — мати всіх чудовиськ і дружина велетня Тифоейдиса — кидає виклик людству, магії і самим богам. Поки міста тонуть, а небеса чорніють від попелу, Джеймс Брістоул і його союзники мають знайти зброю, здатну зупинити саму Темряву, або спостерігати, як Земля стане королівством монстрів. Але щоб отримати бодай шанс, їм доведеться укладати союзи з ворогами… і з власною совістю. Віддавши найцінніше заради примарної надії на перемогу, Джеймс разом із тими, хто лишився поруч, вийде на останній бій — за світ, за людство і за себе. І тепер Хімера має обрати, чий бік вона займе.
Фінальна книга циклу “Хімера” у процесі. Це була довга подорож, і я навіть не можу описати словами, наскільки щаслива, що нарешті підходжу до завершення цієї історії, до якого так довго йшла. Попереду ще багато роботи, але я щодня стаю ближчою до фіналу. 🙂
I’m still on the lookout for a literary agent — it’s both exciting and a little overwhelming. I’m especially curious about the experiences of other writers in Canada. How did you find your agent? Through conferences, referrals, cold queries, social media?
Any tips on what to avoid or what absolutely worked for you would be incredibly helpful. I’d love to hear both the good and the not-so-great stories — they all help paint a realistic picture of the process.
📚 And if you’re still searching too — how are you approaching it?
Feel free to share in the comments or reach out through the contact form. I’m eager to hear how your journey is going.
Thank you!
~~~
Пошук літературного агента — який у вас досвід?
Я все ще в пошуках свого літературного агента — це водночас і захопливо, і трохи лячно. Особливо цікавить досвід інших письменників у Канаді. Як ви знайшли свого агента? Через конференції, рекомендації, запити (query letters), соцмережі? Чи маєте поради, чого уникати або, навпаки, що обов’язково спробувати?
Буду вдячна за будь-який досвід — як позитивний, так і не дуже. Ваші історії можуть допомогти мені (та іншим авторам) зорієнтуватися в цьому процесі.
📚 Якщо ви досі шукаєте агента — як саме ви це робите?
Напишіть у коментарях або надішліть повідомлення через контактну форму. Дуже цікаво дізнатися, як цей шлях виглядає у вас.
Inspiration is a mysterious thing, isn’t it? We often wait for it like it’s some magical force that will strike suddenly, filling our minds with brilliant ideas and our hands with unstoppable energy. But here’s the truth: waiting for inspiration is a luxury we can’t afford.
Inspiration isn’t something you find—it’s something you cultivate. It’s not about sitting idly by, hoping for a spark. It’s about showing up every single day, ready to put in the work, even when the creative well feels dry.
Here’s what I’ve learned:
Discipline fuels creativity – Write, draw, or create every day, even if it feels forced. Often, the act of working sparks the inspiration you’ve been waiting for. And if you feel completely stuck, go back to what you created yesterday. Re-reading, tweaking, or editing it might reignite your ideas and help you move forward, inspired by what you’ve already accomplished.
Find beauty in the mundane – Inspiration doesn’t always come from grand, life-changing moments. It’s in the way light falls across a table, the rhythm of your footsteps, or the view from your car’s rear window.
Stay curious – Read widely, explore new places, or dive into a topic you’ve never considered before. Curiosity is the birthplace of ideas.
Embrace imperfection – Not every creation will be a masterpiece, and that’s okay. The key is to keep moving forward, learning, and growing along the way. This was one of the hardest truths I had to face: I will never be perfect, and neither will my projects. But we exist—and that’s enough.
Inspiration isn’t a destination; it’s a practice. It’s about seeing the world with fresh eyes and putting in the effort, no matter what.
So, if you’re “looking for inspiration,” stop waiting and start working. The muse often shows up when you do.
What inspires you? Share your thoughts in the comments—I’d love to hear them!
P. S. A long time ago, I heard a phrase that inspires me since: “A writer is someone who writes.” So, keep writing.
~~~
Натхнення – загадкова річ, чи не так? Ми часто чекаємо на нього, як на магічну силу, яка раптом вдарить, наповнюючи наш розум блискучими ідеями, а руки – невгамовною енергією. Але ось правда: чекати на натхнення – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.
Натхнення – це не те, що знаходять, а те, що вирощують. Це не про те, щоб сидіти склавши руки й чекати на іскру. Це про те, щоб щодня з’являтися до роботи, навіть коли здається, що творча криниця пересохла.
Ось що я зрозуміла:
Дисципліна живить креативність – Пишіть, малюйте чи творіть щодня, навіть якщо це здається вимушеним. Часто саме процес роботи запалює ту іскру, на яку ви чекали. І якщо здається, що ви зовсім не можете писати, просто поверніться до того, що створили вчора. Перечитування, редагування або доповнення може надихнути вас продовжити, спираючись на те, що ви вже зробили.
Знаходьте красу в повсякденному – Натхнення не завжди приходить із великих, переломних моментів. Воно у тому, як світло падає на стіл, у ритмі ваших кроків або у краєвиді, що відкривається через заднє вікно вашого авто.
Будьте допитливими – Читайте різноманітну літературу, відкривайте нові місця або занурюйтесь у тему, про яку раніше не думали. Допитливість народжує ідеї.
Приймайте недосконалість – Не кожен витвір буде шедевром, і це нормально. Головне – рухатися вперед, вчитися і зростати. Це була одна з найважчих істин, які я зрозуміла: я ніколи не буду ідеальною, і мої проєкти також. Але ми існуємо – і цього достатньо.
Натхнення – це не пункт призначення; це практика. Це про те, щоб бачити світ свіжими очима й докладати зусиль, незважаючи ні на що.
Тож, якщо ви «шукаєте натхнення», перестаньте чекати й почніть діяти. Музи з’являються тоді, коли ви працюєте.
Що надихає вас? Поділіться своїми думками у коментарях – мені буде цікаво дізнатися вашу історію!
P. S. Колись давно почула фразу, яка надихає мене щодня. “Письменник – це той, хто пише”. Тож, пишіть.
I’ve found an article about this competition some time ago and guess what – as I have finally finished my IceBeastTale editing – I applied for it as well!
Are you waiting for any other upcoming competitions?
~~~
Деякий час тому я наткнулася на статтю про цей конкурс і вгадайте що — я ж нарешті закінчила редагування Сказанки Про Крижаного Звіра, і подала заявку на Кентавриду 2024!
…the Ice Beast Tale is waiting for me to start editing it, I decided to switch my attention to another story.
Spent almost 8 hours yesterday writing first draft of Titan – the second part of #Chimera story. James Bristol started his first year at a university and found new friends. As well as enemies.
Productive weekend had I. More yet to come!
~~~~~~~~
Поки…Сказанка про Крижаного Звіра чекає на мою редактуру, я вирішила приділити трохи уваги іншій історії.
Вчора вдалося приділити майже 8 годин на написання першої чорнетки Титана – другого роману з серії #Хімера. Джеймс Брістоул розпочав свій перший курс в університеті і знайшов собі нових друзів. Так само як і ворогів.
Тож в мене видались доволі продуктивні вихідні. Далі буде!
It still needs tons for editing and, first of all, my inner powers to perform that editing. But that will be tomorrow. Today I am celebrating. As The Ice Beast Tale is a story I’ve been trying to embody since I was eleven years old, I guess. And my dream has finally come true!
I almost remember the day when it all started with a word Oraolё that came up to my mind. And here we are, decades later. Extraordinary feeling.
It is not the end of a story though, but a beginning. Which joys me most of all. As I am stuck with the characters I’ve been loving for years.
And as a New Year bonus to myself, I decided to duplicate my blog notes in Ukrainian. I never felt more connected to my people story than I am now. So let it be.
As per will and destiny
~~~~~~~~
Другу чернетку…нарешті завершено! Та-да-да-да!
Вона ще потребує тонни редагування та, насамперед, моїх внутрішніх сил, щоб виконати це редагування. Але це буде завтра. Сьогодні я святкую. Оскільки «Сказанка про Крижаного Звіра» — це історія, яку я, мабуть, намагалася втілити в життя десь з одинадцяти років. І ця мрія нарешіті здійснилася!
Майже пам’ятаю той день, коли все почалося зі слова Ораолё, що застрягло в моїй голові. І ось ми тут, десятиліття потому. Надзвичайне відчуття.
Але це аж ніяк не кінець історії, а лише її початок. І це мене тішить найбільше. Бо ж це значить, що я застряла з персонажами, яких люблю, ще на деякий час.
І, як новорічний бонус, я вирішила писати обидвома мовами у цьому блозі: додала Української. Ніколи не почувала себе такою спорідненою з історією мого народу як зараз. Тож нехай так і буде.
…failed! I promised myself I will have finished the 2nd draft of The Ice Beast Tale until the end of this Summer. But I didn’t. Still have 3 chapters to write 🙂
Such a Tragedy! With a capital letter T.
But who cares 🙂 I don’t.
Still, lately I’ve been reading Max Frei books:
“Labyrinths of Echo” “Chronicles of Echo” “Dreams of Echo”
Highly recommend ^^
As stories come to an end I am a bit sad. But I am about to find another stories to dive into.
Gemella 