A little update and a few announcements. So — “Blossoms in the Dark” is now fully available to read. Huzzah!
This story unexpectedly took much more of my time and attention than I originally planned. At some point, I realized I kept putting other projects aside because my thoughts always drifted back to Jane and Provence.
But now, after Jane and I finally came to an understanding, I can return to my other unfinished projects. First of all — “Drakaine,” the final part of the “Chimera” cycle. It still needs editing, but I’m already diving back into that world.
And now a little bit of my usual writer complaining and a lot of gratitude.
The life of a writer can be surprisingly lonely. Even when a story refuses to let you go and you practically live inside it, most of the time it’s still just you, a keyboard, a notebook, and hundreds of pages no one sees for months. Inspiration doesn’t always come easily, and support is even rarer sometimes. That’s why I’m genuinely grateful to have this blog and people here who understand how difficult it can be to write big stories.
Maybe that’s also why I’ve been thinking more and more about continuing “Ewayeen” in the form of shorter stories or novellas. Otherwise, I may end up stuck with it like George R. R. Martin… and I would really prefer to avoid that fate 😅 Writing one book for 5 or 10 years sounds impressive, but sadly I do not possess such magical resources.
So prepare yourselves, dear readers, I plan to be here much more often now. And I hope to support all of you the same way you’ve been supporting me this whole time.
Thank you for that 🤍
~~~
Підтримка, Джордж Мартін і мої плани
Трошки анонсів і новин. Отже, “Квіти в темряві” тепер можна читати повністю. Huzzah!
Так вже сталося, що ця історія зовсім несподівано забрала в мене значно більше часу й уваги, ніж я планувала. В якийсь момент я навіть помітила, що відкладаю інші проєкти, бо весь час подумки повертаюся саме до Джейн і Провансу.
Але тепер, коли ми з нею порозумілися, я маю час повернутися до своїх відкритих проектів. Насамперед, до “Дракайни” – останньої частини циклу “Хімера”. Її ще чекає редагування, але я вже знову поринаю в цей світ.
І трохи мого ниття і слів подяки. Життя письменника буває доволі самотнє. Навіть якщо історія тебе не відпускає і ти живеш в ній – найчастіше це просто ти, клавіатура, блокнот і сотні сторінок, які ніхто не бачить місяцями. Натхнення приходить не завжди, а підтримки часом ще менше. Тому я справді дуже рада, що в мене є цей блог і люди тут, які розуміють, наскільки важко писати історії.
Мабуть, саме тому я все частіше думаю, що продовження “Еваїін” буде у форматі невеликих оповідань або повістей. Бо інакше я ризикну застрягти з ним як Джорджа Мартіна… а цього я все ж хотіла б уникнути.😅 Писати книжку 5, 10 років – це круто, але я такими ресурсами не володію, на жаль.
Тож начувайтеся, любі читачі! Тепер я планую бути тут частіше. І так само підтримувати вас, як ви весь цей час підтримували мене.
⚠️ Spoiler alert: This post contains plot details from Chimera and its sequels.
It all started with an image in my head. No clear idea, just a scene — a boy in a car crash on an empty, icy road. He saw something… he just can’t remember what. Back then, I didn’t know who they were, what their names were, or that this moment would eventually evolve into the scene of James Bristol’s death — one of the central characters in this story. I was just writing down whatever came into my mind, without thinking about plot or logic. But over time, these thoughts became more persistent. And so I had to keep writing them down.
Naming the characters wasn’t easy either. I think only Martin L’Automne and the Council of Five gave me no trouble with their personalities. The rest? They made me sweat. Eleanor and James came to me much later — they had completely different names at the beginning. But Francis was the hardest. I spent a lot of time shaping his face, choosing his name, figuring out how he thinks, how he speaks — and nothing ever felt quite right. Still, I knew he mattered. I had to find a place for him in the story.
The first completed version was called Stone Heart. It was a small story about a lonely boy searching for himself. I wasn’t planning on a sequel, didn’t expect it to grow into anything bigger. But when I wrote the final lines, I realized there were too many unanswered questions. What happens to them next? And who has James truly become?
Eventually, the answer came. Strangely simple: He became someone who carries every aspect of magic within himself — Light, Darkness, and Shadow. That’s why he’s so powerful. That’s why everyone is afraid of him. He’s not just a mage. He’s a Chimera. And once that clicked, the puzzle began to take shape more quickly. But where did the idea of the Chimera even come from?
As a child, I was obsessed with Greek mythology. That’s where I first learned about the Chimera — a strange creature made from different beasts, with fire burning inside. It was powerful, near-immortal, mysterious — everything I craved. There was something unsettling and yet oddly familiar in its image. The idea of contradiction, of conflict embedded in one’s very nature, struck a deep chord I didn’t fully understand at the time.
Then it all became clear: If James was that Chimera — a one-of-a-kind being no one had seen for centuries — then someone had to create him. Someone stronger. Someone pulling the strings. That’s how Typhon appeared — the father of the Chimera, the father of all dark creatures. He had always been lurking in the shadows, it seemed, waiting for me to notice him. And with him came everything else — images, horrors, and ideas that had been shapeless for far too long.
When I finished the first draft of Typhon, the second book, the structure of the whole story finally came into focus. I could see where it was headed, how it should end. Now I’m working on the second draft of the third and final book. And while the road has been long, I’m no longer in a rush to finish. What I truly want now is to walk that last stretch of the journey with my characters — and discover how they’ll make it to the end.
So how did it all begin? Looking back, I think I was missing that sense of mystery in my own steady, predictable life — and maybe that’s why, step by step, I kept turning James into a magician, deeper and deeper into his world. I didn’t always know what I was doing. Often I wrote blindly, rewriting and rewriting again. But now, when I look back, I see that none of it was random. And maybe… that’s reason enough to keep going.
~~~
Чому саме «Хімера» — і з чого все почалося
⚠️ Спойлер-алерт: цей допис містить подробиці сюжету «Хімери» та її продовжень.
Все почалося з образу в голові. Жодної чіткої ідеї, лише картина – хлопець, що потрапив в автомобільну аварію на пустій зледенілій трасі; він бачив щось, тільки не може згадати що саме. Тоді я ще не знала, хто вони, як їх звати, і що ця сцена згодом еволюціонує в сцену смерті Джеймса Брістоула – одного з головних героїв цієї історії. Я просто записувала все, що з’являлося в уяві, не думаючи ні про сюжет, ні про логіку. Але з часом ці думки стали наполегливішими. І тоді довелося їх записувати.
З іменами теж вийшло непросто. Гадаю, тільки Мартін Лютом і Рада П’яти не зробили мені проблем з їх особистостями. З іншими ж довелося спітніти. Елінор і Джеймс прийшли до мене ще пізніше – на початку їхні імена були зовсім іншими. А от із Френсісом я провела багато часу обираючи йому обличчя і ім’я: довго не могла визначити, яким він має бути, як говорить, як мислить, все здавалося не тим. Але відчувала – він важливий. І йому треба дати місце в цій історії.
Тож, перший завершений варіант називався «Кам’яне серце». Це була маленька історія про самотнього хлопця, який шукає себе. Я не планувала продовження, не думала, що з цього щось виросте. Але коли дописала фінал, залишилося занадто багато запитань. Що з ними буде далі? І ким насправді став Джеймс?
Зрештою відповідь з’явилася. Несподівано проста: він став тим, хто вміщує в собі всі аспекти магії – Світло, Темряву й Тіні. Саме тому він такий сильний. Саме тому від нього всі тікають. Він не просто маг. Він – Хімера. Після цього пазл почав складатися швидше. Але де взялася та Хімера?
В дитинстві я дуже любила читати міфи Стародавньої Греції. І саме тоді вперше дізналася про хімеру – дивну істоту з тілом кількох звірів і вогнем всередині. Вона сильна, майже безсмертна, загадкова і це саме те що мені було потрібне. В самому її образі було щось тривожне і щось знайоме водночас. Ідея поєднання протилежностей, конфлікту в самій своїй природі, чіплялася за мене сильніше і глибше, ніж я усвідомлювала на той час.
А потім стало ясно: якщо Джеймс – та сама хімера, виняткове створіння, про яке не чули сторіччями, то хтось мав створити його. Хтось сильніший. Той, хто тягне за нитки. Так з’явився Тифон – батько Хімери, батько всіх створінь темряви. Він ніби завжди був десь у тіні, просто чекав, поки я його помічу. І разом із ним прийшло багато іншого – образів, жахів, ідей, які довго не мали форми.
Коли я завершила першу чернетку «Тифона», другої книги, структура всієї історії нарешті стала зрозумілою. Я побачила, куди вона веде, яким буде фінал. Зараз я працюю над другою чернеткою третьої – завершальної – частини. І хоча шлях був довгий, зараз мені цікаво не стільки завершити, скільки дізнатися разом із героями, як саме вони пройдуть цей останній відрізок.
Тож як все почалося? Я часто думаю, що тоді мені вкрай не вистачало тієї загадковості, тих містерій у власному сталому житті – і, мабуть, саме тому я так наполегливо, крок за кроком, перетворювала Джеймса на чарівника і поглиблювалася в його життя. Я не завжди знала, що роблю. Часто – писала навпомацки і переписувала, переписувала. Але зараз, коли оглядаюся назад, бачу: все склалося не просто так. І, мабуть, це вже непогана причина продовжувати.
The world is no longer what it was yesterday. After millennia of slumber, Drakaine — the mother of all monsters and wife of the giant Typhoedis — has awakened, challenging humanity, magic, and even the gods themselves. As cities drown and the skies turn black with ash, James Bristol and his allies must find a weapon capable of stopping Darkness itself… or watch as Earth becomes a kingdom of monsters.
But to stand even the slightest chance, they’ll have to forge alliances with their enemies — and with their own conscience.
Giving up what’s most precious for a fragile hope of victory, James and those who remain by his side will face the final battle — for the world, for humanity, and for themselves.
And now the Chimera must choose which side it will take.
The final book in the “Chimera” series is in progress. It’s been a long journey, and I can’t even put into words how happy I am to finally be bringing this story to its long-awaited conclusion. There’s still a lot of work ahead, but I’m getting closer every day. 🙂
~~~
Світ більше не той, що був вчора. Прокинувшись після тисячоліть забуття, Дракайна — мати всіх чудовиськ і дружина велетня Тифоейдиса — кидає виклик людству, магії і самим богам. Поки міста тонуть, а небеса чорніють від попелу, Джеймс Брістоул і його союзники мають знайти зброю, здатну зупинити саму Темряву, або спостерігати, як Земля стане королівством монстрів. Але щоб отримати бодай шанс, їм доведеться укладати союзи з ворогами… і з власною совістю. Віддавши найцінніше заради примарної надії на перемогу, Джеймс разом із тими, хто лишився поруч, вийде на останній бій — за світ, за людство і за себе. І тепер Хімера має обрати, чий бік вона займе.
Фінальна книга циклу “Хімера” у процесі. Це була довга подорож, і я навіть не можу описати словами, наскільки щаслива, що нарешті підходжу до завершення цієї історії, до якого так довго йшла. Попереду ще багато роботи, але я щодня стаю ближчою до фіналу. 🙂
I’m still on the lookout for a literary agent — it’s both exciting and a little overwhelming. I’m especially curious about the experiences of other writers in Canada. How did you find your agent? Through conferences, referrals, cold queries, social media?
Any tips on what to avoid or what absolutely worked for you would be incredibly helpful. I’d love to hear both the good and the not-so-great stories — they all help paint a realistic picture of the process.
📚 And if you’re still searching too — how are you approaching it?
Feel free to share in the comments or reach out through the contact form. I’m eager to hear how your journey is going.
Thank you!
~~~
Пошук літературного агента — який у вас досвід?
Я все ще в пошуках свого літературного агента — це водночас і захопливо, і трохи лячно. Особливо цікавить досвід інших письменників у Канаді. Як ви знайшли свого агента? Через конференції, рекомендації, запити (query letters), соцмережі? Чи маєте поради, чого уникати або, навпаки, що обов’язково спробувати?
Буду вдячна за будь-який досвід — як позитивний, так і не дуже. Ваші історії можуть допомогти мені (та іншим авторам) зорієнтуватися в цьому процесі.
📚 Якщо ви досі шукаєте агента — як саме ви це робите?
Напишіть у коментарях або надішліть повідомлення через контактну форму. Дуже цікаво дізнатися, як цей шлях виглядає у вас.
I’m thrilled to announce that my novel “Chimera” is now available in English! 🌟 Dive into a world of magic, mythical creatures, and unforgettable characters.
Gemella 